Тузенко Аліна, 11-б клас, Харківський ліцей №69

Вчитель, що надихнув на написання — Бойко Валентина Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

На момент повномасштабного вторгнення я навчалася у 8 класі. Мені було лише 14 років.

В мене були великі плани на майбутнє, які пов`язані з моїм улюбленим спортом-регбі. Ми з командою плідно готувалися до нового сезону, який вже навесні повинен розпочатися.

Війна! Жахливе слово, яке читали на сторінках історії, стало реальністю… Все обірвалося одного дня: школа, друзі, спорт, мій улюблений спорт!

Як далі жити? Люди виїжджали в інші області України, за кордон до рідних, близьких, друзів, де війна ще не торкнулася вибухами, розрухою, смертю. Наша родина вагалася: залишатися чи виїжджати? Постало питання: «бути чи не бути»?

Бути! Порадилися – залишаємося. Що робимо? Як живемо далі?

Ми з мамою допомагали роздавати гуманітарну допомогу. Виявляється, бути потрібним людям — це приємно, круто!

Зробила висновок, що у важкі часи, спричинені війною, люди об`єднуються заради спільної мети.

Несподівана новина: тренування відновилися! З 6 червня 2022 року я знову почала тренуватися. Команда, друзі, спорт підняли в мені дух впевненості в собі.

Спорт допоміг мені відволікатися від всього жаху війни. Через складну ситуацію, наша команда не мала змоги у 2022 році брати участь у змаганнях.

Попри все кожен з нас продовжив тренування, не дивлячись на масовані обстріли, перебої зі світлом. Так ми переборювали свій страх. Наступало свято Нового року, але ми його не відчували, бо на кожне свято Нового року до війни, в нас були передноворічні змагання або веселі, цікаві, ігрові тренування.

На жаль, 2023 рік почався для мене дуже погано.

З 4 січня в мене почалися проблеми зі здоров`ям, тренування довелося покинути, тоді мені було найважливішим — лікування.

Мої думки майже завжди були про спорт. Щоб хоч якось відволіктися, я старанно, як завжди, навчалася на дистанційному навчанні вже в 9-му класі. За декілька місяців лікар «підтримала» мене, і я знову відновила тренування. Вже в жовтні 2023 року в м. Івано-Франківську в складі команди «Збірної регіонів»

ми стали Чемпіонками України з регбі-7 серед дівчат 2007-2008 р. народження! Радості не було меж! Ми змогли!

Після змагання в нас була невелика відпустка, а вже з листопада ми знову почали тренуватися. Підготовка до 2024 нового сезону була ще сильнішою, ніж в минулі роки. І це дало свої плоди… Новоспечена харківська команда «Металіст-1925» відмінно провела цей сезон. Ми стали срібними призерами Чемпіонату України з регбі-7 серед жіночих команд, срібними призерами Кубку України! В складі Збірної Харківської області стали Чемпіонками України з регбі-7 серед юніорок 2006-2007 р. народження!

Я безмежно хочу подякувати нашим Захисникам та Захисницям, які нас захищають, охороняють.

Завдяки їм ми можемо жити, тренуватися, грати, гуляти. Кожен з нас — на своєму фронті. Надалі ми також будемо їх підтримувати, допомагати, бо їм важче за всіх.

Якщо поглянути на 1000 днів назад — це великий та нелегкий шлях для кожного з нас, але він зробив нас впевненими, сильними, мужніми, цілеспрямованими. Ми відбудуємо країну та здолаємо всі труднощі. Пройдемо всі випробування заради нашого майбутнього! «І все на світі треба пережити, і кожен фініш – це, по суті, старт», - ці слова Л.Костенко є дороговказом у моєму житті. Для мене питання «бути чи не бути» має відповідь: бути! Бути Харкову, Україні, Бути Перемозі!