Полончик Тетяна

8-а клас, Свалявський ЗЗСО №4 з поглибленим вивченням окремих предметів

Вчителька, що надихнула на написання – Мауріц Тетяна Іванівна

Війна. Моя історія

Моя історія війни почалася в день, коли раптово відчула гул та тривогу в повітрі. Це було взимку 2022 року, коли я була ще досить малою. Того дня, як завжди, прокидатися було складно. Але коли я вийшла з кімнати, мене здивувало, як заполонили вулицю понурі обличчя людей, поспіх і гомін. Я зрозуміла, що щось не так, і швидко почала шукати відповіді на безліч питань, які крутилися в моїй голові. Той день став розломом мого життя, коли звичайне існування перетворилося в боротьбу за виживання. Усвідомивши реальність війни, моє серце почало битися швидше, а очі віддзеркалювали нестерпний страх. Він паралізував кожен мій крок, коли перший раз відчула тривогу, яка лунала на всю Україну. Нам вже не було вибору, і того дня, коли я зрозуміла, що війна стала нашим нічним жахом, моє серце стулилося від переляку. Цей день означав втрату нашої безпеки та спокою.

Я відчувала сум та непевність у серці. Частенько розмовляли про політику та напружену ситуацію, але ніхто не очікував, що війна стане частиною нашого реального життя. Усе було якимось незрозумілим сном. Для мене той день став символом втрат. Кожен дзвінок телефону став спричиненням тривоги, кожна новина про події на фронті насамперед хвилювала про благополуччя рідних та друзів. Війна змінила моє життя назавжди. Я розуміла, що повинна прийняти стійке ставлення до життя, вчитися цінувати те, що маю сьогодні, оскільки завтра цього може не бути. Я зрозуміла важливість сім'ї та друзів, бо саме вони проявляли найбільшу підтримку в цей час.

Ми з родиною жили в маленькому місті на заході Україні, далеко від тих небезпечних місць, але наші серця були зі сходом. Ми стежили за новинами, відчували біль рідних на фронті й тих, хто був евакуйований через воєнні діяння. Для моєї родини це був справжній переворот в житті.

Батько, який завжди був підтримкою та опорою, став нашим охоронником спокою. Матуся, яка раніше пекла найсмачніші пироги на світі, тепер боролася за кожну краплину води та шматочок хліба. Спокійний сімейний дім перетворився на укриття від хаосу, що триває вже майже два роки. Кожен вечір був наповнений страхом та молитвою за наших героїв, постійно чекаючи новини про близьких, надіючись, що вони переживуть цей жах і повернуться додому живими.

У нашому місті ми відчули негоду, економічне стрибкоподібне погіршення та втрати робочих місць. Людям було важко забезпечити своїм родинам достаток, оскільки воєнний стан вплинув на всі сфери життя. Багато людей втратили своїх близьких і муштрували з обтяженими серцями. Цією війною я стала не лише свідком історії, але і частиною болючого оповідання. Мої руки зміцніли від переконання, що життя може бути вразливим, але й неймовірно сильним. Наші серця, виснажені від втрат, все ще б'ються в ритмі надії, що завтра може принести з собою промені світла. Була радість, коли ми отримували новини про повернення друзів і відновлення миру у деяких районах. Але, на жаль, цей біль переживали натовпи людей.

Я вивчила багато про силу народу, про його об'єднання та волю пожертвування. Але ми також побачили темну сторону людської природи - жорстокість, корупцію та байдужість, які намагалися використати цю ситуацію на свою користь.

Війна - це страшна реальність, що залишає сліди на душі кожної людини, яка її пережила. Вона навчає нас бути сильними, не втрачати надію на краще. Війна нагадує нам про важливість миру та спокою і дає нам розуміння, що життя - це найцінніша річ, яку ми маємо. Вибір залишатися в цьому світі, де війна стала нашою тінню, є актом віри в майбутнє. Ми піднялися з попелу, спільно будуючи новий початок. Війна може визначити нашу минулу історію, але ми як спільнота, маємо силу переписати майбутнє.