Коли почалась війна, я була вдома. Стало дуже страшно, вибухи лунали скрізь. Зараз обстріли у нас бувають, іноді зовсім поруч. Кожен раз серце завмирає, коли чую вибухи.

Бувало, що не було води. Тоді набирали відрами дощову або тягали звідкись здалеку. Жили як могли. Намагалися підтримувати один одного, бо інакше було б зовсім важко.

Життя стало іншим — тривожним і нестабільним. Кожен день прокидаєшся і не знаєш, що буде далі. Але їхати я не хочу. Тут мій дім, все рідне. Сподіваюсь, що прийде час, коли знову буде спокійно. Я дуже хочу миру та закінчення війни.