Коли почалася війна, я був удома. Спочатку ніхто не розумів, що відбувається, а потім раптом почулися вибухи. 

У мене є сім’я, двоє дітей. Іноді вибухи чути далеко, а іноді зовсім поруч. Я продовжую працювати, як і раніше. Від початку війни нікуди не виїжджав. Тут - наш дім, усе життя минуло на Дніпропетровщині. Було важко: іноді не було світла, ми запасали воду, готувалися до гіршого. 

Я тримаюсь заради дітей. Сподіваюсь, що колись усе це закінчиться, і вдома знову буде тиша.