Війна змінила наше життя повністю. Закінчилося спокійне існування в мирному місті: ми з чоловіком залишилися без роботи, а донька — без школи, яку розбомбили. Нам довелося пережити евакуацію з рідного дому й на власному досвіді відчути, що означає тікати від війни.

Близько п’ятої години ранку ми прокинулися від потужного вибуху. Сіли в коридорі, чекали новин, телефонували рідним і друзям, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Я одразу сказала доньці правду. Її реакція була тривожною — безліч питань: «чому?», «навіщо?», «що з нами буде?». Відповідей тоді не було ні в кого.

Починаючи з 24 лютого 2022 року, всі дні стали страшними. Війна важко вдарила по моєму психологічному стану: майже нічого не відволікало, постійна тривога не відпускала. Емоційно трохи легше стало лише після повернення додому, через вісім місяців евакуації.

З гуманітарною катастрофою ми зіткнулися під час виїзду з міста — там не було нічого. Повернувшись додому, ми вже не залишилися сам на сам із бідою: допомагають благодійні фонди. Найбільшою проблемою залишається відсутність роботи та стабільності, якої так бракує після пережитого.