Чернега Анна, 1 курс, Державний навчальний заклад "Уманський професійний аграрний ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Старовойтова Тетяна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Чи змінилось моє життя після того як почалася війна? Нажаль, відповідь на цей момент для нас всіх лише одна - так. Ми стали більше працювати і допомагати нашим Збройним силам та народу, не спати по ночам від страху, що ця ніч може бути останньою для нас, почали насолоджуватися кожним прожитим днем, з сім’єю, друзями та гарною компанією.

Пам’ятаю, як, ще будучи дитиною весело збиралась до школи, а зараз це під звук повітряної тривоги, як гуляючи з друзями не мала уявлення, що до мене в подвір’я може залетіти  ракета або уламки дронів.

Війна – це слово болю, страждання і плачу. 23 лютого я була щасливою, в мене були мрії та багато планів з сім’єю, щаслива родина, вірні та люблячі мені друзі. 24 лютого 2022 року. Ця дата змінила моє життя. До початку війни ми були в Одесі. Коли все почалося ми не думали, що це війна, і що з цього дня будуть вмирати люди, поки не почула звернення нашого президента. Після цього як ми були вже впевнені, що це остаточно війна, ми телефонували рідним, друзям, насамперед брату, який залишився вдома і був сам.

Ми пробули там перші 4 дні, бо бої були запеклими, дороги забиті машинами та військовою артилерією.

Коли трохи стихло, ми зібрали речі та вирушили в дорогу з тривожністю на серці, щоб з нами та братом все було добре. Ми їхали протягом 5 годин, але все-таки подолали важку поїздку. Чесно кажучи, мені було страшно і жахливі думки не покидали мене кожну хвилину під час той поїздки. Стало набагато краще, коли я повернулася додому і побачила, що з братом все було добре.

Війна навчила нас, що потрібно жити зараз, адже ніхто не знає коли ти покинеш цей світ. Ми маємо цінувати кожен промінчик сонця, що бачимо на світанку, спів птахів, які допомагають нам вранці встати з ліжка і, що не менш важливіше – життя своїх близьких.

Нажаль зараз, на цей момент, немає країн, які не ворогують між собою, всі хотіли б жити інакше на мирній Землі, яка б не знала слова «війна». Але, як кажуть, не завжди дається те, що ми хочемо.

Під кінець своєї розповіді лише хочу сказати, що я сподіваюсь що кривава і люта війна скоро закінчиться і наша країна не буде більше переживати ці кляті дні, а вороги обов’язково будуть покарані та лежати в сирій та холодній землі. Кожен отримає те, що заслуговує. А нам всім терпіння та мирного неба.