Війна застала мене в Маріуполі. Мій син одразу пішов захищати Україну, і відтоді я не знала, де він і чи він живий. У місті не було світла, води та газу. Я сиділа в підвалі, намагалася вижити серед страху та руйнувань, щодня молячись за свого сина.

Коли з’явилася можливість, виїхала за кордон. Там дізналася страшну новину — мій син потрапив у полон.

Відтоді кожен день сповнений тривоги та очікування. Чекаю кожного обміну, кожної новини, що наблизить його повернення. Попри біль і страх, я вірю. Вірю в мир, в повернення сина додому і в те, що війна колись закінчиться. Це єдина надія, яка тримає мене сильнішою кожного дня.