Шаравара Дар'я, група К24/2, Кропивницький інженерний фаховий коледж Центральноукраїнського національного технічного університету

Вчитель, що надихнув на написання — Шевченко Олександр Іванович

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

"Я — оптиміст. Не бачу особливої користі бути кимось іншим, "- сказав колись Вінстон Черчилль. Мабуть, я такий же оптиміст, який безперечно вірить у перемогу нашої країни над злом під назвою "путін і росія ". Коли війна почалася, перші емоції були змішані: страх, розгубленість. Я пам’ятаю, як прокинулася від дзвінка подруги, з просоння я не зрозуміла, що вона має на увазі. Та в той день, світ який здавався цілком безпечним, обвалився не лише для мене.

Я не розуміла що робити далі. Перші тривоги були страшними, ми сиділи з батьками у ванні, маючи надію що все буде добре. Але я точно знала одне – треба підтримувати один одного, допомагати нашим військовим. Важливо було відчувати зв’язок із тими хто поруч, розуміти, що ми не самі. 

Згодом цей страх переріс у рішучість, ми допомагали донатами, збирали їжу, одяг та все що могли для тих, хто це потребує. В школі теж проводили багато заходів для підтримки наших захисників. 

Я бачила, яку користь приносить згуртованість і об'єднаність, бажання допомагати і діяти, навіть якщо це була банка огірків, запущена у ворожий дрон, або танк, вкрадений циганами, я жила в ті дні новинами, душею і серцем тривожачись за кожне місто і село, де люди вже вступили в бій. 

Я звичайна дівчина, звичайна студентка з не дуже заможної сім'ї, але нашим боргом перед Батьківщиною стало кожного місяця частину зароблених в родині коштів, скидати на закупівлю дронів,

бо ми розуміємо, що це зброя, яка визначає перебіг подій. Той, хто отримає перевагу на полі битви в дронах, той може вирішити кінець війни. Навіть, якщо ми не можемо отримати перевагу, то мусимо хоча б отримати паритет.

Це те, що може зробити кожен українець, щоб наблизити нашу перемогу, навіть якщо він не воює "на нулі", навіть якщо він звичайний робітник чи студент, головне не бути жадібним і дріб'язковим і не казати:"А що я можу зробити?".

Кожен може навіть невеликою сумою збільшити кількість дронів на фронті, а значить допомогти нашим захисникам. Якщо хоч одна людина не мовчить, не удає, що ця війна десь далеко і мене не стосується, не залишається байдужою до чужого горя, не байдужою в цілому, ми однозначно переможемо. 

Тільки разом, тільки до кінця, до повного знищення країни під назвою "росія".

Крім того, я беру активну участь у створенні допомоги військовим у нашому коледжі, за період мого навчання ми виготовляли окопні свічки, хоча були часи, коли ми самі сиділи без світла з розрядженими телефонами в напівтемних підвалах. А ще весь час поки йде навчання, ми плетемо захисні сітки, організовуємо постійно серед студентів збір коштів на ЗСУ, а також беремо участь у благодійних ярмарках і конкурсах, вшановуємо пам'ять загиблих воїнів. Я неодноразово читала патріотичну поезію на таких заходах, бо ми всі повинні пам'ятати, завдяки кому ми живі і можемо мати надію на світле майбутнє.

Вже третій рік, як ми, українці, стоїмо всією країною проти найлютішого ворога у світі.

Тисячі обстрілів, тисячі руйнувань, нескінченні штурми, мільйони біженців, тисячі загиблих, неймовірна кількість зруйнованих доль і життів. Пам'ятайте, якою ціною дається нам кожен крок вперед, 

або оборона якогось міста, села, селища, малесенького клаптика землі. Не знецінюйте дій військових, волонтерів, лікарів, пожежних, усіх наших захисників та захисниць. Допомагайте всіма силами армії, біженцям, обіймайте, підтримуйте словом і ділом завжди й всюди!