Коли почалися обстріли, я була в Харкові. Бабусі і дідусі опинилися в окупації, і я дуже хвилювалася за них. Не виїжджала сама. У мене був шок, неймовірний страх. Кожен день я чула вибухи, бачила, як гинуть люди, і не могла повірити, що це відбувається насправді.

Мої батьки переїхали до мене. Ми ховалися за дві стіни, аби врятуватись. Так ми жили день за днем, з тривогою і безпорадністю.

Я виїжджала, але потім повернулась. Батьки переїхала до іншого району Харкова. Зараз я волонтер. Допомагаю переселенцям, які втратили дім. Тримаюся заради себе і заради дітей, які хочуть просто жити у тиші. Щодня сподіваюся на мир та краще життя.