За мирних часів я працював будівельником. Коли почалася війна, усе перевернулося. Вибухи були щодня. Бігав від літаків, ховався де тільки можна. Двічі прилітало зовсім поряд. Я думав, що не виживу.

У місті не було ні продуктів, ні ліків. Магазини були закриті, транспорт не ходив. Доводилося ходити пішки по зруйнованих вулицях. Харків був паралізований. 

Зараз я волонтерю, допомагаю людям, чим можу. Але в місті все одно небезпечно: постійні обстріли, гинуть люди. Боляче на це дивитися.

Мені дуже шкода пенсіонерів. Грошей не вистачає, багато хто не доїдає. Вірю, що колись усе це закінчиться. Чекаю миру. Дуже хочу, щоб люди не гинули, а жили мирним життям.