Я бачила, як летіли снаряди. У сусідів дім розгепали. Коли ще стріляли подалі, то нічого, а потім, як стало ледь не через хату летіти, тоді вже я не видержала і поїхала. У погреб лазить у мене дуже ноги болять, тому вирішила виїхати. Думала, що ненадовго, але я бачу, що дужче і дужче гепають там.

У мене донька і зять є. Вони їздили в Оріхів, там все купляли і привозили мені, тож продукти були. Зараз там немає нічого, магазини закриті. Якщо там залишатися, то дають гуманітарку. А шо там ж тої гуманітарки? 

Я не знаю, як там зараз, як я ще там була, то були і газ, і світло. Потім газ перебили - його не стало, а світло було. На електричній плитці можна було щось приготувати.

Мене зять своєю машиною привіз.  Перевіряли нас на блокпосту. Ми сказали, що їдемо на Запоріжжя, і нічого такого не було. 

У доньки в будинку дах пробило і вікон немає. Де вони будуть жити, я не знаю. Мій поки дім стоїть: шибок немає, а дах поки є. 

Гепають кожен день, кожну ніч, то я не знаю, чи буде куди вертатися. Не знаю, що далі буде, як так стріляють. У дітей роботи немає. Я хоч пенсію получаю, то з пенсії трішки їм виділяю. Вони щось десь підроблять, так і живемо. 

Чекаю кожен день: може, щось покращає. Якби ж вони не стріляли, бо гепають. Якщо ще й зимою не закінчиться, тоді я взагалі не знаю, як бути.