Степанюк Кирило, 1 курс, ВСП "Фаховий коледж зв'язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку"

Викладач, що надихнув на написання есе — Борик Ірина Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

22 лютого о 4 ранку ми прокинулися від вибухів, саме так я дізнався, як вибухають ракети (пізніше я почну розрізняти багато різних страшних видів звуків — таких як шахіди, ракети, кулемети, стрілецька зброя).

У перші дні війни по всій країні царили хаос та паніка. Багато людей почали збирати речі та виїжджати з країни, на кордонах були великі черги з машин та пішоходів. Я зі своєю сімʼєю залишився вдома, не знаючи, як правильно вчинити. Мій вітчим зібрав речі і пішов захищати нашу країну в складі ЗСУ, таким чином залишивши мене єдиним чоловіком у сімʼї.

З того часу кожен день та ніч були наповнені страхом, хвилюванням та очікуванням, що це все ось-ось закінчиться. З того дня мої дні були переповнені жахом. Я почав швидко реагувати на повітряні тривоги та заохочував своїх рідних йти до бомбосховища.

Коли неподалік від нас пролунав вибух ракети Х69, перед нами постав важкий вибір: виїжджати з України чи залишитися і бути надійним тилом для наших захисників.

В школі усім класом ми телефонували нашим військовим, дізнавались про їхні потреби та, по можливості, відправляли все, за що маємо велику кількість подяк.

Після закінчення 9 класу я вирішив вступити до коледжу. Саме війна вплинула на вибір моєї спеціальності, так як я бажаю навчитися програмувати безпілотні апарати — як морські, так і літаючі. Для того, щоб якнайбільше зберегти життів — як військових, так і цивільних.

Знаходячись в Одесі, на щастя, ми не так відчуваємо наслідки війни, як люди селищ Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської, Харківської областей. Мені навіть у страшному сні не снилося, що в той час, коли одні країни збираються колонізувати Марс, інші вбивають своїх сусідів.

Тільки зараз я зрозумів, наскільки було безтурботне життя, коли фільми у кінотеатрах не переривалися, не пропонували покинути розважальні заклади, та не прокидався серед ночі. У всьому цьому та багато чому іншому винна повітряна тривога.

Ця війна відбувається вже 10 років, хоча так сильно ми її відчуваємо майже 3. Я знаю, що перемога буде за нами. Вірю в Збройні Сили України.

Все буде Україна. Слава Україні! Героям слава!