«Я народилася в місті троянд і шахтарів»
Я народилася в місті троянд і шахтарів, Донецьку. Завжди вважала, що це найкраще, найгарніше промислове місто, і ніколи не думала, що в моєму місті почнеться війна.
Війна – це конфлікт між державами, що відбувається на ґрунті різних претензій, у формі бойових дій. А взагалі війна – випробування для всіх у формі горя, сліз, голоду, руйнувань будинків і сімей. Немає жодної сім'ї, якої тією чи іншою мірою не торкнулася війна.
На початку війни я жила в Зугресі.
Зараз, дякуючи долі, щастю, чоловікові та ДТЕК, ми живемо в Києві. У мене тут народилася друга дочка, і я дуже щаслива мама – у мене найкраща й сповнена любові сім'я.
Моя перша зустріч з війною, але це навіть не зустріч… Просто я дізналася, що почалася війна, коли відбулося захоплення аеропорту. Донецький аеропорт був найкращим в Україні й одним із найкращих у Європі.
І тут раптом захоплення, це було вже не просто десь там далеко, а поруч, у рідному місті.
У мене в Донецьку залишилася мама. Для неї спочатку був потрясінням наш виїзд до Києва. Жити на тимчасово окупованій території важко, часто стріляють, близькі та рідні роз'їжджаються, підприємства закриваються, а найголовніше – морально важко, пам'ятаючи, що до 2014 року було зовсім інше життя.
«Хотіла б забути весь цей жах»
Найважче випробування – мій виїзд і коли в липні збили «Боїнг», це було недалеко від нас.
Ми з дочкою були вдома, раптом на кухні задзвенів посуд. Я була в залі, читала книгу. Раптом стіни наче похитнулися. Я спочатку навіть не зрозуміла, що сталося, прибігла в кімнату до дочки та почала телефонувати чоловікові. Чоловік мене заспокоїв і сказав, щоб я не переживала. А вже ввечері по телевізору в новинах побачила, що був збитий літак і 298 людей загинуло.
Після цієї події я з дитиною зібралася і виїхала зі свого міста до родичів, бо побоювалася за життя дитини та своє. Я б хотіла забути весь цей жах: обстріли, збитий «Боїнг», Іловайськ, зруйновані будинки та величезна кількість смертей. Особливо шкода дітей, які тільки почали жити та ні в чому не винні, а війна забрала їхні життя, це дуже страшно. Я нікому не бажаю таке пережити.
Після того, як в березні 2017 року підприємство, де ми працювали, було захоплено, ми з чоловіком зібралися і виїхали. Було дуже нелегко виїжджати з того місця, де ти народився і стільки років жив, де твій дім, де твої корені, усе твоє життя.
Чи потребує мирне населення гуманітарної допомоги? Так, я вважаю, мирні громадяни, пенсіонери – це категорія людей, яким потрібна гуманітарна допомога, але найбільше їм потрібен мир!
Найстрашніше у війні – загибель людей. Війна — як пожежа, вона знищує все на своєму шляху, не шкодуючи нікого та нічого.
Що таке щастя?
Тепер я точно можу сказати, що щастя – це мирне блакитне небо над нашими головами та коли наші близькі люди здорові й живі. Після того, як почалася війна, я інакше почала дивитися на світ і цінувати те, що раніше не цінувала.
Цінності життя – у кожному дні, який є сьогодні, і потрібно прожити його так, як останній, на повні груди вдихаючи повітря й живучи на повну. Тепер я це точно знаю.
.png "Імена")
