Башкатова Дарина, учениця 10-го класу Перещепинського ліцею

Вчитель, що надихнув на написання есе: Базя Юлія Сергіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна… Не думала, що буду писати есе на таку тему. Ніхто не думав. Але про це не можна мовчати. Життя кожного українця розділилося на «до» і «після».

До війни я жила собі, не тужила, проводила незабутні шкільні будні, пила валеріану та грала зі всім класом в баскетбол. Сумую за цими моментами. Коли згадаю, як всі разом шукали відповіді на самостійну роботу, пили чай в їдальні, ходили прибирати в парк, то аж серце кров’ю обливається. Минулого літа будували плани на літо-2022, як будемо святкувати випускний та як наші шляхи розбіжаться. Але всі ці плани зруйнувала війна.

Перший день війни, 6-та ранку. Прокидаюся, йду снідати і чую такі слова від батька: «Почалось». Я відразу зрозуміла, в чому річ, і не на жарт перелякалась. Тоді наче пропав сенс життя, і рішення приймала не Даша, а психічно неконтрольований Степан (мої емоції). І таке буває, коли мене адекватну щось перетворює на тю-тю.

Того ж дня нас з братом відправили до бабусі, де ми провели 3 місяці. Чесно, я вже сходила з розуму. Брат каже: «Вийди з себе і увійди нормально», а я вештаюся туди-сюди, а увійти в нормальну себе не виходить ніяк.

Роздвоїлася Даша. Ні інтернету, ні зв’язку, ні контакту з друзями, ще й навчання. Можна збожеволіти тільки від цього. Я вже не кажу про новини. Бо коли я їх передивлялася, то здавалося, що кляті вороги мені мозок виїдають чайною ложкою. Вдома бували раз на місяць. Такий собі вихідний на день.

Настало літо. Холодне літо 2022-го року. Літо, яке теоретично повинно гріти, а воно робило так, щоб бігав по шкірі мороз.

Та все ж батьки вирішили нас трохи розтормошити, бо бачили, що наш «дах на голові» від’їхав уже аж до сусідньої вулиці. Поїхали ми на базу відпочинку. На тобі: в першу ж ніч жахливі вибухи. І тут знову Даша перетворилася на Степана (аж матюкнутися хотілося). «Рускій воєнний корабль…» — подумала я. Чи Степан… Через 5 днів ракета влучила в нафтобазу недалеко від місця відпочинку. Що за напасть! Поїхали відпочивати, а отримали те, чого не чули за весь час війни! Та щоб тебе, клятий враже, підкинуло та вдарило! Щоб ти згнив у землі. А насіння я тобі просто так подарую.

Кожен день наче й проживаю, але не так, як раніше. Війна відкрила іншу сторону кожної людини, вона нас змінила так, як захотілося їй. Ми навчилися проклинати, ненавидіти, злитися, замикатися в собі, любити ще сильніше, цінувати моменти, берегти близьких, поважати захисників, молитися, вірити.

Ми стали з лютого інші… Нашу історію війна пише… Ми незламні, хоча й скалічені… Децибели болю незлічені… Ми зовсім не ті, ми інші… Нам би знову напитися тиші…