Зараз Марина у Запоріжжі. Вона мріє про те, щоб війна скінчилась, але село її майже розбили, і вороття до минулого вже немає
Я жила в селі Малі Щербаки Василівського району. Займалася домашнім господарством. Жила сама: чоловік десять років тому помер, а діти жили в Запоріжжі.
Коли почалась війна, я вдома була, в селі. Як завжди, хазяйнувала. Обстріли почались сильні, але я залишалась до останнього. Ми два місяці просиділи без води, світла, хліба. Потрібно було худобі знайти воду, щоб напоїти.
Шостого травня я виїхала, бо обстріли не давали навіть виглянути з погріба. Не хотілося кидати корову та свиней, але довелося всіх випустити. Де вони тепер – невідомо.
Зараз я у дітей в Запоріжжі живу. Знайшла невеликий підробіток прибиральницею. Треба все з нуля починати, тому що невідомо, що вдома робиться й чи ми туди повернемося. Села вже майже немає - розбили.
