Липовецька Магдалина, 9-А клас, СШ № 5, м. Тернопіль

Вчитель, що надихнув на написання есе — Півторак Ліля Володимирівна

"Подія, яка змінила все. Сила допомоги"

Багато хто приїхав... Це сталося у наступний вечір після 24 лютого 2022 року — Рубікону нашої історії. Першими приїхали дві сім’ї та їхні друзі з Києва. З однією із них востаннє ми бачились кілька років тому на річниці весілля їхніх батьків. Це було під Києвом, у їхньому саду. І все, що я згадаю, це багато щасливих людей у вишиванках та безліч співанок. Проте приїхали не всі — без батька. Він вже служив у лавах ЗСУ, попри те, що сім’я багатодітна. Але був котик, діти стали нам братами та сестрами, з якими ми грались від ранку до ночі допоки школи не було. Десь за місяць вони переїхали в Польщу. Батько загинув під Бахмутом.

Тоді ж 25 лютого приїхали ще одні друзі — також із Києва. Ми просто жили разом, я показувала їм місто. Їхній дідусь — відомий вояк УПА, що боровся із москалями багато десятиліть перед цим і відбував заслання та тюрми, а його сини пішли в ЗСУ. Разом з ними приїхав старший чоловік, друг Андрій, який народився в Європі у рік закінчення Другої світової війни. З початку Незалежності він проживає в Києві. Навіть у складний, теперішній час попри обстріли, його дім — Київ. Інколи, мандруючи до Європи та назад, він привозить нам головоломки.

На початку березня 2022-го у нас проживали 27 осіб. Більшість друзів, які приїхали до нас на початку, є членами Спілки Української Молоді (СУМ), як і я.

Організації із гаслом «Бог та Україна», із 100-літньою історією, початок якої закладений ще в 1925 році. Тоді це було нелегальне товариство, яке займалось вихованням молоді й боролося із радянською системою. Організацію викрили, а засновника СУМу стратили. У нашому гімні співається: «Нині СУМівця — завтра Бійця», але після 24 лютого логічнішим стало — «нині Бійця».

На початку літа 2022 більшість виїхали. Літо для нас — це табори. Фактично один із найулюбленіших періодів для юнацтва в СУМі. Табір — це поєднання різних точок: спортивних, мистецьких, тематичних лекцій — гутірок.

У перше літо повномасштабного вторгнення табір запам’ятався тривогами та батьками, які несуть серед ночі дітей в укриття. Це був перший СУМівський табір, на який потрапила моя сестричка, тоді їй виповнилося чотири роки. Майже кожну ніч лунала сирена. В одну із таких ночей, тривог було дві, і батьки зносили своїх сонних та малих дітей в укриття.

До повномасштабного вторгнення на одному з перших таборів мого брата, ми таборували з другом «Грицем». Він загинув. Загинув в березні 2022-го, проте поховали лише в грудні. Його тіло було на окупованих територіях заміноване. І зараз чи не найголовніше місце, яке я відвідую у Львові, — це Марсове Поле. «Гриць» там назавжди.

На іншому таборі у Чорному лісі, відомому боями УПА, того ж літа 2022-го року друг «Крутивус» вирішив податись добровольцем у лави нашої Армії. І зараз він вірно боронить державу.

Колись спільно з другом «Крутивусом» друг «Бобер» заснували спільний гурт. А в 2022-ому шлях друга «Бобра» проклався на Харків, де він волонтерив, хоч сам із західної України. Проте згодом він доєднався до лав добровольців та гідно захищає державу і проводить справді масштабні збори для захисників.

Ще одні близькі для мене герої — троє друзів з мого осередку. Історія СУМівців «Бізона», «Ворони» та «Діброви», які виховувались в юнацькі роки в СУМі та відкрили власну фірму. Проте закрили її та пішли на захист Батьківщини. Із сином «Бізона» ми знаємось з дитинства. У листопаді 2013-го ми вийшли на наш місцевий Майдан з наївними плакатами: «Пташки Беркут не бийте дітей».

Цього 2025 року йому виповнилось лише 20 літ. Ще зимою ми таборували разом, а після того він вирішив долучитися до добровольців.

Інша важлива постать з мого таборування — подруга «Пригода» із Східної України. Починаючи з 2014 року, їй доводилось кілька разів змінювати місце проживання. Не витримавши, вона одягла берці і теж пішла служити. Кілька днів перед написанням цього есе вона пройшла зі мною 30 кілометрів пішої прощі до Унева на Львівщині і сказала: «Це ж гарна пригода, ще й безпечна!». Адже зараз більшість пригод подруги «Пригоди» геть не віють спокоєм та безпекою.

Як це змінило мене та моїх друзів?

Якраз на початку того літа 2022 виникла ідея проводити збори для бійців. Ми з однокласницями збирали кошти для війська, продаючи випічку в центрі міста. Потім з сестрами у парку ми самостійно зібрали першу тисячу, продаючи браслети. Бувало й так, що люди купували чи давали більші суми і не брали браслети — просто жертвували для захисників.

Саме цього виховного сезону у своєму рої «Клюмба» (рій — найменша одиниця в організації, група дівчат одного віку), ми теж почали збирати кошти для ЗСУ. Ця правильна традиція триває не один місяць. Перші допоміжні банки для СУМівців — бійців та нашої армії ми відкрили після мандрівки на гору Лисоню. Саме там у 1916-ому українські січові стрільці бились проти москалів. Цікаво, що після сторіс-агітації з фотографією з гори Лисоні, СУМівка, яка жила в мене на початку вторгнення, написала, що згадала часи своїх мандрівок і задонатила.

Тож за цей сезон нам вдалось зібрати понад 35 тисяч гривень. І зараз діє збір, який в ці ж хвилини допомагає СУМівцю — бійцю.

24 лютого 2022 року — це дата, яка змінила кожного поіменно та вплинула на цілу організацію. Колись війна закінчиться... Колись, можливо, на одному таборі ми зустрінемось знову, всі друзі та сім’ї, котрі з’їхались на початку війни. Та навіть якщо й не зустрінемось, співаючи гімн на словах «Гордо несім нашу славу, нині СУМівця, завтра Бійця...», ми згадаємо кожного та кожну, хто боронив нашу державу й виконав обов’язок перед Богом та Україною...