Іванцова Рената, учениця Ліцею №2 м. Дубно

Вчитель, що надихнув на написання есе — Тузова Анжеліка Олександрівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

24 лютого 2022 року – це важка дата на моєму календарі. Саме цього дня повномасштабна війна прийшла в мою сім’ю.

4 травня 2022 року обірвалося життя мого тата. Він загинув на Ізюмському напрямку, захищаючи Україну. 1000 днів війни для мене дуже складні і непрості. Спочатку я чекала на свого тата вдома, уявляла нашу довгоочікувану зустріч. Потім, коли я дізналася про загибель тата, моє життя розділилося. В цей період мені довелось швидко подорослішати. Я намагалась розрадити маму і меншого брата. Потім зрозуміла, що мені потрібна допомога психолога. Але мої онлайн-зустрічі з психологом не дали результату.

Дні йшли, швидко спливали місяці, наступив перший рік без мого тата, а ось і другий рік, як я живу зі своїм болем.

В цей період горювання за моїм найріднішим я вирішила волонтерити. І вже після участі в першій благодійній ярмарці я зрозуміла, що це моє рятівне коло. Навчання у школі відбувалось у другу зміну вже третій рік поспіль, у зв’язку з тим, що місць в укритті не вистачало. Я була позбавлена позашкільних гуртків, тому цей процес виготовлення виробів ручної роботи, а потім їх реалізація і головне — результат, виручені кошти для підтримки ЗСУ — мені подобався, бо я відчувала себе потрібною!

Я з мамою жартувала, що це мій найкращий гурток. У такий спосіб, як волонтерство, вирішила допомагати військовим ЗСУ.

За два роки своїх старань мені вийшло передати на підтримку воїнів ЗСУ більше 116 тисяч гривень. І на цьому не зупинюсь!

На свій юний вік я зрозуміла, що не існує чарівної пігулки допомоги від того, що мені доводиться проживати. Я маю допомогти собі сама.

В такий спосіб, як волонтерство, я себе рятую і відчуваю, що своїми маленькими кроками наближаю Україну до перемоги.