Ганькович Андріана, 10 клас, Мукачівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №3 ім. Ф. Ракоці ІІ з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів

Вчитель, що надихнув на написання — Криж Марина Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, яка розпочалася пізньої зими, була зовсім несподіваною. Тоді був четвер, і з самого ранку я встала, ніби нічого не сталося, але ще не розуміла наскільки зміниться моє життя. Коли я дізналася про повномасштабну війну, то дуже злякалася, адже мені було лише 13 років, і я дуже боялася цього. В той момент в мене виникало багато запитань: чому навіщо, для чого, за що...?

Я пам’ятаю, що в той час щодня переглядала новини, щоб нарешті почути, що війна закінчилася нашою перемогою, але цього, на жаль, навіть зараз ще не сталося.

Коли перебуваєш у стані очікування дива, а воно не приходить, це дуже виснажує морально.

На початку війни я з моїм колишнім класом дуже активно спілкувалися та обмінювалися переживаннями, підтримували один одного. Але потім ми почали віддалятися один від одного: багато хто поїхав за кордон, перейшов до іншої школи і цей міцний зв’язок між нами перервався.

З усього мого класу залишилося лише кілька людей, і всі ми змінилися.

Це не могло не засмучувати. З того часу ще частішими стали повітряні тривоги, які могли тривати кілька годин, і весь цей час ми перебували в укритті.

Іноді я думаю про тих людей, які на фронті: чоловіків, жінок, дівчат та молодих хлопців. Вони всі залишили свої сім'ї і пішли захищати свою батьківщину, рідних, дітей, нас. 

Деякі з них уже не повернуться додому, не зустрінуть більше ні своїх рідних, ні коханої людини — від цього у мене стає ком у горлі.

Коли я бачу молодих хлопців і дівчат у формі, то навіть боюся уявити, що їх може чекати там, на фронті, де неможливо відпочити, де не відчуваєш себе в безпеці, боїшся за своє життя. Наразі вже багато молодих людей загинуло. У них були діти, домашні улюбленці, великі амбіції на життя. Вони могли б прожити ще довго й щасливо, але цього не сталося.

Підсумовуючи все, що було сказано, як би сумно це не було, життя не зупиняється. Вони померли, захищаючи нас, тому ми повинні жити заради них. У нашому житті і так багато негативу, але є й хороші моменти, у яких ти хоча б на хвилинку забудеш про всі негаразди та хоча б на декілька годин відчуєш трохи щастя. Багато часу вже минуло з початку війни, багато сліз було пролито, але я вірю, що ця війна закінчиться. Сподіваюся, це відбудеться якомога швидше.