До війни у мене було щасливе життя з чоловіком і трьома дітьми. Усе було дуже добре. Мене розбудила донька і сказала, що чула вибухи і гул літаків. Тоді подивилися новини і дізналися по війну.

Ми виїхали 24 лютого своєю машиною. У нас уже була складена тривожна валіза. Речі покидали нашвидкоруч, потім їздили забирати ще речі. А загалом проблем із виїздом не було.

Ми в область переїхали до батьків. Тут трошки безпечніше, ніж у самому місті. Чоловік втратив роботу. Зараз він на передовій. Я залишилася з дітками сама, але є допомога від фондів. 

Психологічний стан пригнічений через вибухи. Страшно. І дітям важко пояснити, навіщо ми переїхали. Доньці довелося змінити школу. 

Є гуманітарна допомога в тому старостаті, де ми зараз перебуваємо. Тут все добре, продукти є.

Тепер наше життя точно не буде таким, як раніше. Я хочу, щоб настав мир. Хочу жити так, як до війни: щоб діти ходили до школи, чоловік – на роботу. Я поки що не загадую наперед. Бог дав день прожити – і добре.