Гордєєва Анастасія, 11 клас, Затоківський ЗЗСО

Вчитель, що надихнув на написання —  Петрова Наталія Богданівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

"Якби людина вміла задовольнятися тим, що має,

а не зазіхати на надбання сусіда,

вона б завжди насолоджувалась світом і свободою"

Жан де Лабрюєр

Коли почалась війна я була дуже здивована та налякана, я не могла повірити в те що дійсно почалась ця страшна трагедія.

В перше коли був прильот у Затоці, я дуже налякалася, бо над моїм домом це пролетіло, тоді я сказала: “Не хочу помирати”,

та після цих слів мати почала дуже сильно хвилюватися за мене, та за сестру. Через 2 дні ми почали збирати все що нам було потрібно, і потім вже на наступній день у ранці нас відвіз дідусь.

Коли ми вже були у Молдовії, а саме у Будапешті, ми пішли у спортивний центр, де як раз були вільні кімнати, де могли заночувати. В той же день до нас прийшли телеведуча, і ми дали інтерв’ю. На наступний день ми вже поїхали на автобус який відвозив до Румунії. Ось там ми були довго, бо чекали автобуса. За увесь цей час чомусь мені стало трішки погано, пішла кров з носа, але на щастя там були доктори які допомогли. Вже коли дочекались автобуса він нас відвіз в Угорщину.

Ось там ми були у Будапешті, було гарно. Мати купила білети до Чехії, повинні були поїхати у ранці. Завдяки тому що мама добре знає англійську мову, ми змогли знайти де нам заночувати. Вранці нас нагодували господарі квартири, і, навіть, відвезли до вокзалу. У потягу ми просиділи 10 годин, було і нудно, і цікаво, на зупинці у Словечинну, нам дали розмальовки, та їжу.

Невже приїхали у Чехію. Нас відвезли у центр де ми чекали коли приїде автобус щоб відвезти до готелю де ми жили. Коли нас привезли до готелю всім дали по номеру, але перед цим ми навіть знайшли друзів які нам допомогали, а ми їм.

На початку тієї неділі нам почали проводити курсу з чешського язика, було не складно, мені навіть сподобалось його вчить, мене навіть вразили деякі слова, наприклад: свіжа їжа було “čerstve potravin´”, було багато дивних слів.

Через декілька тижнів ми поїхали до старого міста, там була дуже гарна фортеця, мені як майбутньому архітектору дуже сподобалась, Через деякий час мі пішли поїсти bramboračka — це як в нас картопляний суп, але у них це як фірміна страва, бо її подають у тарілці не звичайній, незвичайність її у тому що це хліб, вирізають м’яку середину, і туди насипають його. Був дуже гострий, але у Чехії таке прийнято що їжа гостра.

Пройшов десь місяць, та наш готель вирішили зробити нам свято, і ми пішли на корабель для екскурсій. Було цікаво, навіть був конкурс хто краще та інергічно станцює — тому подарунок, і я його вийграла, була я дуже здивована, та щаслива.

Потім ще через місяць ми вже поїхала назад у Україну, бо був дідусь інвалід якого залишили на бабусю, і їй потрібна була допомога.

Коли вже повернулися почалось звичайне життя, до якого давно звикла.