Сім'я у мене здорова. Троє дітей від другої жінки, від першої двоє – п'ятеро дітей, п'ять внучок. Зараз виїхав з Херсонської області, приїхав до сина, бо там обстріли йдуть. Приїхав до сина в Українку під Києвом. 

Спочатку ми не вірили, що це напали рашисти. До останнього думали, що це фейки. Коли вони зайшли до нас у село, тоді вже зрозуміли, який це страх. Їх військові ходили по дворах, автоматами у нас тикали. Коли ми були в окупації, нас не випускали з села рашисти. У селі їсти було що. Медикаменти дочка передала з Одеси.

Я все життя працював на землі, на тракторі. Зараз ми все кинули. Там міни кругом. Ось такий шок. 

Ми з жінкою виїхали спочатку на Херсон, бо через ГЕС не пускали вже. Потім по тій стороні пішли аж на Василівку. Там стояли в черзі три дні, щоб на Запоріжжя проїхати. Потім нас випустили. А коли ми в «сіру» зону заїхали, то нас почали обстрілювати. Слава Богу, всі живі, уїхали в Запоріжжя. Там вже наші зустріли, то було легше. 

Усіх рідних розкидало. То були всі в кучці в Херсоні, я їздив до них в гості, а тепер – дочка й син в Одесі, ще один син залишився в Каланчаку. Порозкидало по всій Україні. Дочка, невістка і онучки поїхали за кордон. Як воно буде тепер, не знаю.

Тут приємного мало, але я радий, що живий залишився. Стріляли за п’ять метрів від мене, були вибухи. Я щасливий, що тут у мене внучка, я гуляю, відпочиваю з нею – одна радість залишилася.

В майбутньому бачу мир і спокій, бажаю всім мирного неба і здоров'ячка.