Наша сім’я – переселенці з Криму. Війна застала нас удома. З перших годин чоловік пішов на війну, а ми з донькою облаштовували сховище у підвалі. Дуже сподівались, що скоро все скінчиться, і нікуди не прийдеться тікати. Але ті сподівання не виправдались, і вже восьмого березня ми бігли пішки через мерзле поле від рашистських танків, бо наше село окупували ворожі російські війська.

Моїй доньці чотирнадцять, і на її долю вже випало стільки переживань! Війна - це вже неабияка психотравма, а танки на вулиці і винищувачі у небі - то неймовірний страх! Та ще й тато в самому пеклі під Києвом. Від постійних невеселих думок моя дитина стала закритою, мовчазною, ночами зовсім погано спить.