Моя родина звичайна. Я, дружина, дочка і син. Корінні краматорці. Ми з дружиною пенсіонери. Діти роз'їхались. Ми доглядаємо за братом-інвалідом. Виїхати з братом неможливо, тому що він малорухомий. 

Ми не очікували, що буде війна. Були братами - і раптом стали ворогами. 

Були без газу, без води. Складно було з інвалідом. Фонд Ріната Ахметова допомагає гуманітарною допомогою, інші благодійники також. Супермаркети працюють і маленькі магазинчики. Прожити можна. 

Найбільше нас шокувало, коли два-три тижні тому у нас було дванадцять чи чотирнадцять влучань. Ми всі тремтіли, будинки теж. Найбільший жах - це те, що свої б'ють по своїх. Я це не можу зрозуміти. Це ж скільки наших хлопців гине, скільки мирних мешканців. Тим більше серед ночі, коли люди відпочивають. 

Бажано, щоб війна закінчилась чим скоріше, тим краще і Перемогою України. Мені б хотілось, щоб Україна процвітала. Нам не потрібні інші правителі - головне, щоб була Україна.