Мені 67 років. Я військовий пенсіонер, підподковник, мешкав у Бахмуті. Зараз проживаю в Білозір’ї Черкаської області.

Ми сюди виїхали, бо тут обстановка більш-менш безпечна, а в Бахмуті, звісно, жесть була. Але ми звідти виїхали. З 2014 по 2019 рік були в Бахмуті. Я воював. Ну, тоді там було більш-менш спокійно.

Що може шокувати на війні? Смерть, голод, холод - все це я пройшов. А тепер за віком уже не можу воювати.

Всі хвилювалися, новини дивилися. Думали, що це все ненадовго. Не вірилося. А коли вже повномасштабне пішло, тоді зрозуміли, що це все надовго. Коли три ракети прилетіли до військового містечка, поруч з яким ми жили, тоді я і поїхав разом із жінкою і дітьми.

Найголовніше - це незалежність: щоб ми могли самі приймати рішення, щоб люди були щасливі. А в поневолених людей не може бути щастя.