Мені 63 роки, я з Краматорська. Нікуди не виїжджала. Перший день війни запам’ятала дуже страшним.
Я - на групі інвалідності, допомоги немає звідки чекати. Ліків не вистачає, постійно все треба купити, ноги відказують - от так війна на мене вплинула. Ліками вже угробила печінку.
Коли прилетіло на СБУ, у нас вікна вилетіли.
Діти виїхали, а потім розійшлися. Тому що немає ні роботи, нічого.
Хіба у нас є воно, те майбутнє?
