Навіть в евакуації Альона продовжує свою активну педагогічну діяльність і дуже сумує за рідною домівкою, де залишився її коханий чоловік              

Я прокинулася близько п’ятої години ранку від того, що уві сні почула гавкіт собак. Зателефонувала матусі, яка вже була на роботі. Вона сказала, що якісь вибухи чула - це наше ПВО працювало. Потім я зателефонувала до брата в Харків і дізналася, що місто бомблять. Того дня ні моя доня не пішла в школу, ні я - на роботу. З новин дізналася, що війна, дуже переживала за брата: він того ж дня приїхав додому у Барвінкове, а згодом, у квітні, прийшлося нам всім евакуюватися з рідного містечка.             

Коли ми евакуювалися, я працювала дистанційно зі здобувачами освіти, проводила онлайн уроки з фізики за допомогою мобільного Інтернету завдяки операторам Водафон та Лайф, але іноді Інтернет пропадав, приходилося на вулиці проводити уроки  - з квітня по 10 червня.

Шокували ракетні обстріли мого мирного містечка. Наприкінці березня ми у себе в школі готували їжу переселенцям, а поряд в ліцей професійний потрапила ракета - дуже сильна була вибухова хвиля.

А напередодні я була на балконі і побачила, як летить ракета, сказала про це брату, а він закричав, щоб зайшла в кімнату. І зразу - вибух в центрі міста!          

Дякуючи Господу Богу, добрим людям і волонтерам, з гуманітарною катастрофою на даний момент я не стикнулася. Я з 2 квітня і до сих пір живу в евакуації з донькою, мамою і братом, а мій чоловік залишився вдома. Іноді дуже складно: я хвилююся за нього і за наше місто Барвінкове, яке знаходиться в зоні бойових дій, і його постійно обстрілюють касетами.         

Я - вчителька фізики та астрономії, а ще - експерт підручників з фізики та астрономії при Міністерстві освіти й науки. Мене зворушують відносини з моїми учнями й ученицями. Ми з ними починали кожен урок зі слів: «Доброго ранку, як ви, як у вас справи?» У таких складних умовах діти находили в собі сили навчатися! А коли я в червні виступала онлайн на Всеукраїнському семінарі, колеги підтримали мене. Ми всі чекаємо миру і хочемо повернутися хоча б якось до того життя, яке в нас було.         

Всі мої спогади - в душі: це мої емоції, переживання, думки. Дуже хочеться повернутися додому, до чоловіка, побачити моїх трьох дорослих котів і трьох маленьких кошенят, які народилися в кінці квітня.