Ми мешкали у Запоріжжі. У мого чоловіка інвалідність першої групи. Він на діалізі, у нього немає нирки. Зараз йому дали апарат, який чистить кров дев'ять годин на добу. Ми напряму залежимо від електропостачання. Якщо його немає, то мій чоловік може померти за три дні. У Жовтих Водах зі світлом проблеми, то ми мотаємося туди-сюди.

Коли почали сильно бомбити Запоріжжя, ми тримались. Але після того як у сусідній двір прилетіла ракета, ми зібрались і поїхали у Жовті Води.

Це було 24 серпня, на День Незалежності. Ракета влучила зовсім поруч. Чоловік мій - на апараті, навколо нього багато різних дротів, а дитина була у сусідній кімнаті. Від вибуху у нас тоді підстрибнув будинок. Був стан абсолютної безвиході і беззахисності. Коли поруч хвора людина, то ні себе, ні дитину захистити неможливо.

Наші люди, українці, дуже хороші. Нам дуже багато допомагали, підтримували. Народ наш - молодець! Ми тримаємося, одне одному допомагаємо. Нам дуже допомагають лікарі.

Найстрашніше - не знати, що на тебе завтра очікує. І цьому немає ні кінця, ні краю. Ми віримо у перемогу і ми переможемо, але коли вдома лежить хвора людина, то є дуже багато питань, на які немає відповідей.

Вибір на Жовті Води випав тому, що тут живе моя мама. Ми мешкаємо у неї.

Надія - тільки на наших героїв ЗСУ. Ті падлюки, які до нас прийшли, і те падло, яке ними керує, не зупиняться. Ті демони-окупанти з нас знущаються. Коли я спілкуюсь з людьми, які виїхали з окупованих територій, у мене просто розривається душа. Так не можна вчиняти з людьми.

Я вірю у свою країну. Вона буде квітуча, щаслива, найкраща у світі. Наші люди повернуться і будуть щасливі, що вони українці. Ми все переможемо. Україна вже перемогла!