Мені 41 рік. Я жила з донькою в місті Люботин Харківської області. Доньці 15 років. У червні ми виїхали до сестри в Магдалинівку Дніпропетровської області, бо були обстріли. У Люботині залишився син з невісткою і внуком. Вони не захотіли виїжджати. 

Я працювала поваром у школі міста Харкова. 24 лютого, о пів на п’яту ранку, їхала на роботу. Почула вибухи і повернулася додому.

Оскільки я залишилася без роботи, то фінансово було дуже тяжко. Я переживала, чим нагодувати доньку. 

Інколи сестра надсилала гроші. Коли починалися обстріли, донька плакала. Спочатку ми бігали у підвал, а потім виїхали. 

Хочеться, щоб швидше закінчилася війна. Хочу вийти на роботу і жити так, як раніше.