У мене двоє дітей — дев'ять і 11 років. Ми з Добропілля. Наша квартира ціла, але ми виїхали до Дніпра.

Перший день війни запам’ятався як дуже тяжкий і стресовий. Я не могла повірити, що у ХХІ столітті може бути війна.

Коли почалися вибухи й стало зрозуміло, що окуповують Донбас і Харків, ми вирішили виїжджати. У нас з чоловіком була своя машина, ми швидко зібрали дітей і поїхали.

Психологічно мені непросто, але я справляюсь. З чоловіком отримували гуманітарну допомогу. 

Зараз я мрію повернутися додому. Хочеться, щоб війна закінчилася і ми з дітьми могли жити далі в мирній країні.