Наша сім’я мешкала від діда-прадіда у селі Новомихайлівка, буквально за п’ять кілометрів від Мар’їнки. Мені 49 років. Все своє життя ми батьківський будинок розбудовували: велике подвір’я, город, прибудови, гараж, колодязь. 

Мар’їнку з 2014 року намагались утримати, бойові дії проходили через наше село. Ми виїхали з сім’єю,  батьки залишились там. Я зараз знаходжусь у Києві. Раз на три місяці навідувалась до батьків, відвозила їм ліки та продукти. Батько був після інсульту, мати – з переломом шийки стегна. 

Батько помер буквально на передодні війни, а мама залишалась ще там. Вона не хотіла виїжджати до останнього. Потім волонтери її вивезли до Курахова. Звідти її направили до Дніпра. А вже з Дніпра ми її забрали до себе у Київ. 

На сьогоднішній день село вщент зруйноване, там немає жодного вцілілого будинку. Нам військові  скидали відео нашої вулиці, то свій будинок ми змогли впізнати тільки по залишку воріт. Більш нічого немає. 

Ще коли мама там залишалась, то вже були прильоти на подвір’я і незначні пошкодження. Зараз там - суцільна руїна. Але ця територія залишається українською. Її утримують із останніх сил. Бої тривають кожен день. 

Ми весь час були у Києві, нікуди не виїжджали. Нам просто вже нікуди їхати. Тут теж постійні обстріли - це жахіття.  Коли оце все летить, коли гинуть люди, коли гинуть діти, наступає кінець світу. Це було дуже страшно і не припустимо. 

Ми, чим можемо допомагаємо ЗСУ. Я кожного дня ходжу плести сітки. Донатимо, відправляємо перемогу на передову. Чим можемо, намагаємось наблизити перемогу.

Наше життя змінилось повністю. Все почалось ще з 2014 року. Мій чоловік був учасником АТО. Донька хотіла бути лікарем, планувала вступати до Донецького медичного вузу. Але ми звідти виїхали, бо там було неможливо жили не лише фізично, а і через ідеологічні переконання. Дочка закінчила школу у Києві і вже Вступила до київського вузу.  

У мами досить складна ситуація. На сьогоднішній день людина, якій за 70, залишилась без житла, без свого майна - взагалі без нічого. У нас немає можливості навідати могилу батька. У цій ситуації мені маму дуже шкода. 

Моє майбутнє, майбутнє моєї дитини і всієї України я бачу в мирній, розвинутій, процвітаючій країні. Щоб усі люди були живі здорові. Щоб нарешті настав мир, щоб наша країна розвивалась, щоб народжувались діти.