До війни я проживала в місті Оріхів Запорізької області. Я майстер манікюру, зараз не працюю.

Війна мене застала і вдома, і на роботі. Я тривалий час була під обстрілами. Першу ніч провела в підвалі. Це емоції, які я не можу передати. Це - страх.

Коли все ще було за межами міста, було терпимо. А коли за п’ятсот метрів від мене - то було вже дуже страшно. 

В місті на самому початку все зачинилося: магазини, аптеки, банкомати. Труднощів було багато: і фінансові, і моральні.

Коли почало прилітати по центру міста, по жилим кварталам, стало зрозуміло, що пора тікати. Виїжджали під обстрілами. Я забрала свою кішку, яка жила зі мною в квартирі.

Щоб кудись переїхати, потрібні кошти. Ми спочатку переїхали до родичів, а потім вже трішки почали ворушитися. І якось так живемо далі.

В мене бабуся і дідусь ще в Оріхові, їх ще не довелося вивезти. 

Постійної роботи у мене немає - тільки підробіток.

Війна йде вже дуже довго, вже дев’ятий рік. Хочеться, щоб швидше завершилась.