Ми з двома дітками, трьох і семи років, жили в маленькому селі Інженерне. Все у нас було добре, поки не почалася війна. Це справжній шок. Першої ночі вже було чути далеко вибухи, а потім нас оточили, і страшно було навіть на вулицю вийти. Діти одягнені спали на полу, застудились. Ситуація стресова.

На початку березня росіяни захопили наші Пологи, було дуже прикро. Я розуміла що дуже небезпечно, боялась за дітей, за себе. Нам довелося виїхати.

Я схватила дітей, замкнула дом, і все. Ми їхали в «зеленому коридорі», а назустріч вже йшла їхня техніка. Ми взяли тільки необхідне для дітей і приїхали в Запоріжжя. В селі залишились моя мама і бабуся. Зараз дуже поганий зв’язок, я не можу туди додзвонитися. Там дуже страшно, а я навіть продуктів не можу передати мамі.

Нам потрібно кудись повертатися. В нашому селі розруха повна, там немає де скупитися, зняти гроші, повести дітей в лікарню. Я не знаю, як туди повертатись. Живу одним днем. Планів ніяких, просто займаюсь дітьми, але розумію, що зараз прожили день, і добре. Зараз потроху вивчаю Запоріжжя, це велике місто. Мені потрібно водити дітей в школу, в садок.

В мене, як і у всіх інших, є надія, що все скоро закінчиться. Може, нам допоможуть сусідні країни. Хочеться спокійно жити без війни. Раніше багато чого хотілося, а зараз хочеться миру - все інше наживемо.