Я з міста Оріхів, де в перші дні війни наші мешканці зробили оборону. Зараз місто на лінії розмежування, кожен день орки його обстрілюють.

В перший тиждень війни ми ховались в підвалі, а потім моя сім’я поїхала в Німеччину, а я ще десь півтора місяці сидів під бомбами. Два тижні пожив у підвалі. Світла не було, газу також, їсти на кострах варили. У сусідів був колодязь, тільки вода технічна. Нічого хорошого не було. Від обстрілів у нашій квартирі вилетіли вікна і двері.

Багато людей гинуло, і це шокувало. Недалеко від мене людину вбило осколками, в сусідньому селі дівчині пів голови знесло - верх голови шукали по селу. Багато смертей.

Дуже сумую за жінкою і трирічним сином. Я сильно чекав свою дитину і ніколи не думав, що мене може щось розлучити з сім’єю. І ось, так сталось, що вони зараз за кордоном.

Я надіявся, наші ЗСУ вони відгонять нападників. Я не знав, коли закінчиться війна, але ж багато хто казав, що за два тижні. Зараз я тимчасово живу у Запоріжжі. Без сім’ї, без свого житла, без роботи.

Треба, щоб був мир, і тоді все у нас у всіх буде.