Мені 44 роки, з чоловіком проживаю в Лиманах, живу тут з народження. Я домогосподарка. Чоловік працював, але зараз безробітній. Працюємо на городі.

24 лютого ми спали, і десь близько п’ятої ранку почули вибухи. Я дуже злякалась і зрозуміла, що почалася війна. Страшно дуже було, бомбили Миколаїв, і ми все чули.

Відразу почали закупати продукти, потім нам надавали гуманітарну допомогу. Самі ми на городі працюємо - з продуктами все нормально, газ у нас є. Довго світла не було, десь більше місяця, але відновили - пережили ми цей важкий момент. 

Ми не виїжджали, всі обстріли були вдома. У нас кози, собачки - ми не могли їх кинути, надіялися до останнього, що буде все добре.

Війна – це дуже важко. Ми всі на нервах, багато здоров’я втратили, спокій. Більше морально страждаємо і по здоров’ю. Коли над головою літає, то дуже страшно.

Майбутнього свого поки не бачу, не знаю.