Жахливі спогади молодої жительки Маріуполя про дні, коли місто почали знищувати.
Я була дома в Маріуполі. В мене тоді було дистанційне навчання, та я приїхала додому в українській Маріуполь. І одразу почалася війна.
Ми мешкали біля колишнього заводу, де базувались наші хлопці та завжди 24/7 працювала арта та літаки. Авіабомби падали на сусідню вулицю, арта працювала по нашому сектору.
Що найбільш шокувало? Напевно, коли снаряд попав в баню сусідів, вона загорілась, вогонь перекинувся на наш гараж та був великий ризик, що загориться і будинок. Потім вже,
Потім вже, коли ми виїжджали, то бачили кількість зруйнованих кварталів та кількість вбитих людей, які лежали просто дорозі. Навіть було тіло жінки, яку розірвало пополам.
До речі, ми вивезли своїх собак. І був момент, коли кадировець погрозив нам розстрілом через те, що вівчарка почала лаяти.
Ні, ми не голодували у Маріуполі, ми закупилися та кормили не тільки себе, але і всю вулицю.
«Азовці» роздавали їжу дітям. Вони покликали дорослого чоловіка, дали йому пакет та сказали роздати дітям. А 8 березня деякі ходили по підвалах та роздавали дітям солодощі.
Зараз я навчаюсь в ДНУ імені Олеся Гончара на заочці та у медичному коледжі на фельдшера. Два контракта. Зараз думаю: або йти на хорошу роботу, або кидати щось. І ще – постійно думаю про пережите, навіть без фото це все стоїть перед очима.
