Ми з Маріуполя. Життя до війни було прекрасне. 

Про повномасштабне вторгнення я дізналась від чоловіка. Він був на роботі - працював у нічну зміну на газовій станції. Зранку я почула перші вибухи. Ми жили у Кальміуському районі - у центрі. Чоловік сказав, що починається війна. 

Ми з перших днів залишалися у місті. Жили на Кірова, там було не дуже сильно розбомблено. Виїхали після 16 березня. Коли ми виїжджали, то вже половина міста була розбита. Вирушили о десятій ранку. Проїжджали драмтеатр, а коли доїхали до Ялти, нам зателефонували і сказали, що його розбили. Коли евакувалися, ми знали, куди виїжджаємо. 

Найбільші труднощі були з житлом. Зараз ми мешкаємо неподалік Львова. 

Найбільше шокувало те, що коли ми виїжджали, все було спалене.

Ми виїжджали з Ялти відразу після закінчення комендантської години. Коли доїхали до орківського блокпоста, чоловіка повели на перевірку у бліндаж. До мене підійшов військовий армії рф і сказав українською мовою: "Не хвилюйтеся, вас ніхто тут не зачепить. Доїдете спокійно до свого пункту призначення". Це було шоком. Мені здається, що вони самі не знали, що відбувається. 

З тими родичами, які залишилися на окупованій території, ми не спілкуємося. З тими, які виїхали в Україну чи за кордон, підтримуємо зв'язок. 

Ми відвідуємо психолога разом з дітьми. Вони ще маленькі, але все одно працюємо з ними. 

Війна закінчиться Перемогою України. Ми сподіваємося, що це буде скоро, але коли - покаже час. 

Найперше, що ми зробимо після нашої Перемоги, це повернемося додому.