Я мешкав у Сумах разом з дружиною і дитиною. 23 лютого ми вже знали, що біля міста скупчилися танки. У перший день війни ми виїхали з волонтерами. З усіх боків біля міста уже стояли танки. Ми їх бачили і в Охтирці, і під Сумами. Але нас випустили без будь-яких проблем. Ми їхали колоною машин. Ніхто нас ніде не зупиняв. Сестра не захотіла виїжджати і казала, що ввечері вже стріляли. Вона так і залишилася в Сумах, як і брат.

Найважче було винайняти квартиру. У Полтаві знайомі допомогли з житлом. Я отримував гуманітарну допомогу: хліб, продукти. За рахунок цього й жили. Зараз є підробітки. Дитина пішла до школи.

Коли були вибухи у Кременчуці, у Полтаві все було чутно.

Хочу щоб війна закінчилася якнайшвидше, щоб усі українці залишилися живими. Мрію повернутися до нормального життя.