Війна розпочалася раптово, і наше місто опинилося в облозі, страху та невизначеності. Вулиці спорожніли, всі закрилися у своїх домівках, але я залишилася, бо це мій дім і я не хочу його покидати. Щодня чую гуркіт вибухів, але намагаюся зберігати спокій і вірити у краще майбутнє. Кожна мить наповнена тривогою, але надія на мир дає мені сили. Моя донька працює, для мене роботи немає. Ліків довгий час не було, а продукти були, бо видавали гуманітарну допомогу. Коли летить снаряд, дуже страшно.

Попри все, я продовжую дивитися у вікно і чекати світла у кінці тунелю. Мрія про мирне небо над містом підтримує мене щодня. Навіть у темні часи серце знаходить силу любити і надіятися. Це моя історія виживання і віри в те, що завтра буде краще.