Я виїхала з рідного села у перший день війни. Дорогою було багато заторів, бо багато людей бігли від війни. Більше туди я не повернулась. Чоловік пішов на фронт, а я з донькою і мамою живу в Київській області. Хотіла, щоб дитина не бачила жахів війни.

До війни я вже звикла. Вдома мене не лякали обстріли. А ось коли летить ракета, мені стає моторошно. Сподіваюсь, що моя родина вціліє. Зараз я не маю надії, що війна закінчиться. Я б дуже хотіла, щоб майбутнє у України було найкращим. Дуже люблю батьківщину. Наші діти повинні жити в мирі та розвивати подальше життя.