Я був у Києві, коли почалася війна. Спочатку не до кінця розумів, що відбувається, а потім почулися вибухи зовсім поруч. Обстріли не припинялися, а місто потерпало.

Я не виїжджав. Навпаки, намагався допомагати людям, які опинилися в небезпеці.

Було важко бачити чужий страх, але ще важче — думати про рідний дім у Луганській області, який у мене відібрала Росія. Мої батьки залишилися там, і я хвилювався за них кожен день.

Я тримаюся за надію і дуже хочу миру. Хочу, щоб більше ніхто не жив у постійному страху. Дуже хочу побачити батьків.