Скидан Емілія
11 клас, Єрківський ліцей імені Героя України В.М. Чорновола Єрківської селищної ради Черкаської області
Вчителька, що надихнула на написання – Янворська Лариса Анатоліївна
Війна. Моя історія
Те, що розпочалася війна я усвідомила ще в 2014 році. Було восьме серпня, ми з родиною святкували день народження тітки, сиділи за святковим столом. Не пам'ятаю, що наштовхнуло нас подивитися у вікно, але одне в моїй пам'яті закарбувалося: я, напевно, перший раз в житті побачила танк. Чоловік, що сидів в ньому не стріляв. Я взагалі не знаю, навіщо він туди приїхав. Ми всі дуже злякались, і вже хотіли йти в підвал, але танк покинув вулицю. Батьки боялися йти додому, адже не знали, хто може зустрітися на дорозі. Ходили страшні чутки. Все ж таки наважились і прийшли додому.
Тієї ночі спали в підвалі. Там я їла консерви, і, напевно, ні за що не переживала. Я, на той час восьмирічна дівчинка, не одразу зрозуміла що почалась війна, а усвідомила це трошки пізніше.
Ми жили на Луганщині. Коли була сильна стрілянина, батьки вмикали нам мультики, щоб ми не чули цього, а на кухні тим часом гримів посуд від вібрації.
Дякую батькам, що вони не дали нам почути цих жахливих звуків.
Коли спокійно сидіти вдома вже не виходило, ми поїхали в безпечніше місце. По дорозі я бачила танки і жахливу дірку в багатоповерхівці, напевно, спричинену обстрілами. Я зрозуміла, що почалася війна. Через деякий час ми повернулись додому.
В школу пішли не першого вересня, як завжди, а пізніше. Внаслідок того, що я нервувала, у мене погіршився зір і мені виписали окуляри. Мені треба було читати крупним шрифтом. Саме тоді я почала читати Євангеліє (так як воно було надруковане крупним шрифтом) і мій зір покращився і став 100 відсотків!
До сьомого класу я жила і навчалась на Луганщині, але потім ми переїхали на Черкащину. Почалось нове життя: без комендантської години, тут їздили потяги і літали пасажирські літаки, (на Луганщині все ж було навпаки). Тут було спокійне життя, я майже забула про війну.
Але ранок 24 лютого все змінив. Знову почалась війна, і я усвідомила це вдруге.
Дяка Богові, що ми переїхали саме на Черкащину, а не в Маріуполь, а наші сусіди переїхали саме туди. Як прикро, що вони втекли від війни і стріли її знову.
Як змінилось наше життя під час повномасштабної війни? Тато ще більше посивів, ми з мамою почали кожен день молитись за Україну. Раніше волонтерство – це було щось далеке, але під час війни воно охопило всіх.
Війна для мене розпочиналась два рази. Але людям приносить собою одне і те саме: страх, смерть і біль. Не буду закінчувати на такій мінорній ноті, а скажу, що ми молимось і віримо: настане мир, якого всі так чекають.
