Ми з Гуляйполя Пологівського району. Якраз 24 лютого я вивозив жінку на маршрутку до Запоріжжя, і над нами пролетіли дві ракети.
Ми вирішили, що дружина залишиться в лікарні. Я був дома до 15 березня, а 5 березня нам розбомбили двір.
Я тільки в хату зайшов – і посипалось. На будинку лише дах побило, але всі прибудови розбило. Все те, що наживали, було зруйновано.
Туди було сім прильотів, а ховатися ніде, бо погреба ми не мали. Там постійні обстріли були. Як почалося 3 березня – і досі стріляють. Коли розбомбили мій двір, я виїхав до Запоріжжя. Подзвонили мені й сказали, що знайомий їде в Дніпро. Він мене забрав. З собою забрали собак. Котів узяв мій товариш.
Я фермерством займався вдома, а зараз із роботою тяжко. Жили нормально, а тепер не стало нічого. Ми обсіювалися, добрива навесні брали, а воно все погоріло. Пшениця неприбрана стоїть, бо бойові дії йдуть.
Я вважаю, років на п’ять війна затягнеться. А якщо відженуть росіян від Гуляйполя кілометрів на 70, то будемо повертатись і відбудовуватися.
