М’ячов Андрій, 8 клас, Шевченківський ліцей №1 Шевченківської громади Куп’янського району

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шепеленко Олена Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

9 березня 2022 року назавжди змінило моє життя.

Саме в цей день о 15 годині російські війська зайшли в наше селище Шевченкове.

Колона окупантів зупинилася на нашій вулиці, і я, всього лише хлопчик, відчув, що таке справжній страх. На дорозі навпроти нашого дому стояв російський солдат з автоматом. Його погляд сповнював мене тривогою і невпевненістю.

Я не міг зрозуміти, чому це відбувається, чому моя країна стала полем бою, а наше селище — жертвою чужої агресії.

Окупація тривала шість місяців. У цей період ми пережили багато труднощів, але, незважаючи на всю жорстокість і стрес, життя продовжувалося. Світло зникло, і нам доводилося відмовлятися від звичних комфортів. Діти, як і раніше, намагалися навчатися дистанційно, всупереч всім обставинам. Людям привозили молоко з колгоспів, а добрі сусіди ділилися продуктами.

У цей складний час ми відчули, що саме в такий момент дружба і підтримка один одного мають величезне значення.

Магазини працювали з обмеженнями, а банки були закриті. На ринку обмінювали гривню під великий відсоток, і це стало ще одним викликом. Частина підприємців, які змогли залишитися у селищі, пекли хліб, але видавали лише одну буханку на родину. У декого не було змоги купити навіть цього.

В такі моменти я усвідомлював, як важливо цінувати те, що ми маємо.

9 вересня 2022 року наше селище звільнили. Це був день, коли ми з полегшенням зітхнули, але відчуття радості перемежовувалося з горем і втратою. Багато людей, яких ми знали, пережили складні часи в окупації. Після визволення селища в нашому районі почали роздавати гуманітарну допомогу, зокрема й хліб, кожної середи. Разом із батьками ми їздили по хліб, і я з гордістю згадую, як тоді дбав про літніх людей на своїй вулиці, розносячи їм хліб.

Ці прості жести стали символом нашої єдності та стійкості.

Обсяги гуманітарної допомоги не були величезними, але для нас це було важливе підкріплення. У той час, коли більшість дорослих намагалися відновити  свої будинки і думали про  майбутнє, дітям намагалися забезпечити нормальні умови для навчання. Моя школа стала місцем, де ми, навіть у важкі часи, намагалися відчути себе знову дітьми.

Життя в окупації навчило мене цінувати людяність. Я побачив велику силу в єдності, допомозі один одному й простих радощах, навіть коли вони здавалися недосяжними. Наша спільнота стала міцнішою,  і, незважаючи на пережиті труднощі, я вірю, що ми зможемо подолати все те, що нам довелося пережити.

Сьогодні, після завершення окупації, ми живемо з надією на краще майбутнє. Пам’ять про ті дні залишиться з нами назавжди, і ми не повинні забувати про те, як важливо підтримувати один одного в найважчі часи.