Свищ Людмила Миколаївна,

викладачка української мови та літератури Синьківської гімназії Благовіщенської міської ради

Війна. Моя історія

Третя година ночі…Сну немає…В небі прогуділо, ні проревло, а телефон репетував про повітряну тривогу.

- Знову!? Та коли ж ви, гади, заспокоїтеся, коли?

Це ж зараз десь знову вибухає, горить, шкварчить…

Когось убило, когось поранило, хтось залишився без житла, про яке дбав увесь свій нелегкий життєвий шлях…

- Відбій! - кричить телефон.

Не довго. Слава Богу! Слава нашим хлопцям і дівчатам!

Не спиться…

Ранок. Тепло. Осіннє сонце зайчиками скаче по листі, траві, в небі летить ключ, а там шпаки зграєю клюють виноград… Хтось іде навпроти у військовій формі.

- Добрий день!

- Добрий день, Костя! Ти що у відпустці?

- Та, вже завтра їду…

Погляд із радісного міняється на сумний, мутний…Боляче…

- А ти де воюєш?

- Донецьк…

Звук кісткою застрягає у нього в горлі…

-І як ви там? - питаю, знаючи відповідь наперед.

-Та все добре! - сказав і протяжно закашлявся…

Дитині ще лише двадцять п'ять: сивина на скронях і погляд, який просить захисту, порятунку… А ще вчора ходив до школи і домашку поспішав робити на перервах… Непрохано йде сльоза… Збираю її в кулак…

-Хай тебе Бог береже! Бережи себе і повертайся живим!..

-Дякую! До побачення!...

Обійняла його, наче сина… Іду…Сльози душать…Дзвонить телефон. Невістка:

-Мамо, добрий день! Вам Сашко дзвонив сьогодні? Чи писав?..

-Добрий день! Ні…

-Я цілу ніч не спала…

-Все буде добре, доню!.. Молімося, він обізветься…Як там наша Вікуся?

-Питає де папа… Ми кажемо, що на роботі… А вона нам: уб'є всіх кацапів і повернеться? Так!?.

Сльози котяться, а в горлі спазм…

Кому вона треба ця клята війна?

Всі, з ким спілкуєшся, звинувачують політиків. Ми всі винні… Ми мовчали, дозволяли, прикривали очі, затуляли вуха… А тепер наші діти та онуки мучаться… Хіба лише тепер?

Коли ж наш народ із манівців вийде на шлях, про який мріяли ще козаки. Шлях, де законами не крутять, як дишлем; де слуги народу дійсно дбають про народ. Де земля і її надра для благополуччя народу, громадян України. Де всі блага для народу в цілому й для кожної людини окремо, а не для купки « обраних»?

Завтра буде день і всі повернуться живі з Перемогою! Я вірю!