Історії, які ви нам довірили
У дворі нашого будинку вже давно безлюдно. З початком воєнних дій усі жителі виїхали. Мені з дітьми бігти немає куди. Ми живемо в одній з покинутих квартир.
Після розлучення я опинилася з дітьми на вулиці. Знайти дах над головою мені допомогли в сільраді. Тільки залишатися в будинку з кожним днем дедалі небезпечніше. Виблискують постійно дроти біля вікна, якщо замкнуть – усе загориться. Від обстрілу вилетіли шибки, снаряди розривалися на сусідній вулиці.
Зараз у нас знову неспокійно. Коли сильно стріляють, ми на підлогу в коридорі кладемо подушки й там лягаємо спати. Коридор – найбільш безпечне місце, а підвалу в будинку немає.
Щоб не думати про все це, мій син Федя годинами збирає конструктор, а дочка Віолета малює. Раніше вона займалася в гуртку, але зараз у нас в селищі закрили єдину школу. І за останні роки місцеві жителі буквально розібрали її по цеглинці. На навчання діти змушені їздити до сусіднього селища Очеретиного.
Немає в нас і роботи. Тому всіх доходів у сім'ї – соціальна допомога на молодшу дитину. На початку війни мені упродовж року не виплачували «дитячі», і я не могла ніде знайти роботу, тому що постійно були обстріли, і дітей е було з ким було залишити.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
