«Коли ми виїжджали з вокзалу в Луганську, нас супроводжували вибухи»

Алла з дітьми залишила місто, яке вже пізнало, що таке війна. Їй пощастило встигнути на потяг до Києва, знайти житло та роботу. Її діти вже ледь згадують рідне місто.

Початок війни… Це був дуже тривожний день, тому що з квітня 2014-го ми знали, що рано чи пізно в Луганськ теж прийде війна. На це все вказувало.

Для мене особисто початок війни – 2 червня 2014 року. Це був дуже жаркий літній день, в нас були відчинені вікна. І рано вранці ми почули вибухи. Вони пролунали настільки гучно, що в мене одночасно прокинулося двоє дітей. Хлопчику було на той час п’ять років, то навіть він прокинувся. Ми ж знаємо, що діти дуже міцно сплять. Всі зрозуміли, що щось сталося. Для нас це був сигнал. Перед цим мій чоловік взяв квитки до Києва погостити у моїх родичів на 3 червня, а 2 червня, коли ми почули вибухи, то він одразу зрозумів, що треба міняти квиток і виїжджати одразу другого числа. Того ж дня після обіду ми вже виїхали на потягу Луганськ – Київ.

Спочатку думали, що візьмемо відпустку і поїдемо перебудемо десь. Я запропонувала – у моїх родичів у Києві. Єдине, кому я подзвонила, це своїй подружці. Я сказала їй: «Збирайся, хіба ти не чуєш, що відбувається?» А вона каже: «Ми не знаємо, в нас вікна зачинені». Вона вже через півгодини викликала таксі і була на вокзалі. Ми з нею зустрілися і виїжджали разом з нею і моїми дітьми.

Я переїхала до міста Бориспіль, бо нарешті знайшла тут тимчасове житло, яке ми зараз знімаємо, це квартира. Ми її шукали все літо, від липня до вересня 2014-го, і вже 1 вересня мої діти пішли у Бориспільську школу.

Вже жартуючи я говорю, що, мабуть, на пенсії я поїду в Луганськ, тому що розумію: це закінчиться нескоро, і навіть якщо закінчиться, то мої діти вже вчаться тут. Дитина моя приїхала і пішла в 1 клас, а зараз вона вже закінчила 7 клас.

Хотілося би там побувати. Але поки я не думаю повертатися.