Про російське широкомасштабне вторгнення ми дізналися зі ЗМІ. Потім я пішла на роботу, і там також цю новину обговорювали. Ми весь час були в місті - думали, що це триватиме недовго. Коли кількість обстрілів збільшилася, ми виїхали за межі міста, недалеко, і чекали, що все закінчиться. А 7 квітня виїхали в Дніпро, знайшли помешкання і там жили. Ми міняли міста неодноразово. Зараз проживаємо у Фастові.

Не розумію: як можна почати таку агресію проти людей і вбивати їх? Ось це шокує.

Ми досі не можемо зрозуміти, що нам робити далі. Немає жодної стабільності. Ми не знаємо, коли це все закінчиться, і чи повернемося ми колись додому. 

Не можу сказати, щоб мене щось дуже приємно вразило. Наразі ми все робимо самі: зароби на житло сам, оплати його і виживи також сам. У мене двоє дітей, яких треба підтримувати. Потрібно працювати. І завдяки тому, що є діти, я справляюся з депресією.

Ми сподіваємося, повернутись до мирного життя і буде наша держава про нас піклуватися.