До Віктора три рази приходили окупанти з «перевірками». Вибравши момент, коли хазяїн повіз вагітну дружину до лікарні, вони зруйнували і пограбували його житло і бізнес

Ми з сім’єю жили у Великій Олександрівці на Херсонщині. Я садив ліси, у дружини було швейне ательє. Ми мали невеличкий бізнес, квартиру, збудували свій будинок і десять років робили там ремонт для себе. Жили щасливо. У нас дуже красивий затишний район, який повністю омиває річка. Легені району – наш ліс, який нас насищав свіжим повітрям. Дуже все було добре, ми насолоджувались життям. Але однієї миті до нас прийшли солдати з російськими прапорами.

Коли вони заїхали в місто Олександрівку, нас запевнила наша районна влада, що нікого не будуть займати, мовляв, не переживайте. Вони так заїхали різко, що люди нічого не могли зрозуміти. Наші готували бомбосховище в першій школі, а наша влада з поліцією ходили і заселяли туди окупантів. Люди були в шоці – там же було бомбосховище! 

Раптом прилетіла ракета на ринок – і всі зрозуміли, що прийшов кінець мирному життю. Рашисти побачили, що люди збираються в районі, і випустили першу ракету на наш ринок. Люди відразу порозбігались, і після цього почали рашисти мародерити. Їздили по дворах самих багатих будинків і грабували, повністю вивозили всі меблі. 

До нас почали приходити з обшуками. Якби ви бачили, що вони творили! Це не обшук, я не знаю, як це назвати. Під’їжджала машина і обстрілювали камери з усіх сторін, ламали ворота. До нас приїжджали три рази з "обшуками", все вивертали. 

Ми з дружиною почали думати, що потрібно виїжджати. Вона була вагітна на шостому місяці, і ми поїхали в лікарню. Приїжджаємо з лікарні, я нажимаю на пульт на воротах, а ворота не відчиняються. Я зрозумів, що щось не те. Тільки ми підійшли до воріт… вони були порвані. Ворота відкриваємо, і серед двору лежить один сейф розірваний, де зброя в мене була. Вони зброю при обшуках забрали, але там лежали документи на неї, мисливський набір. Потім в гаражі вони все розірвали. Забрали генератор. Жінчину «Мазду» не змогли відчинити, бо ключ був без батарейок. Подряпали машину всю повністю, я її зараз маркером замальовую. Двері до будинку були вирвані, а там був жах. Все було повністю перевернуто. Ноутбук, комп’ютери, телевізори забрали. Ми з жінкою ремонт робили десять років - все туди вкладали, з усіх прибутків облаштовували свій дім, а його так розмародерили. 

Дружині стало зле, живіт схватив. Їй лікар виписав спеціальні таблетки, щоб зберігати плід, але орки все забрали. Не знаю, куди вони ті таблетки збирались вставляти. Я від «Мазди» ключ заховав, на машині уже було наклеєно «Діти», стрічки -  вони все здерли, звичайно. Я жінку посадив, і ми поїхали. Одну машину залишили, тому що хоч жінка і може керувати, але в неї схватив живіт. 

Ми швидко сіли в машину і поїхали назад, щоб нас ніхто не бачив, тому що серед наших багато колаборантів, що здають. Ми поїхали до тещі, я «Сітроен» заховав на газовому господарстві. Мені відразу почав телефонувати начальник і сказав, щоб я прибрав машину, бо росіяни приїжджають. Тещу мою звільнили за те, що я на державному підприємстві поставив машину, заховав. 

О п’ятій ранку ми встали. На постах були буряти, вони не випускали. Там ще люди виїжджали, десь чотири машини. Нас у Новій Олександрівці перевіряли «ДНР» і «ЛНР», це були адекватні люди. Сказали, щоб ми ховали телефони, все стерли і сім карти вийняли, бо там ще будуть пости - щоб у нас нічого не знайшли. 

Вже в евакуації ми дізнались, що до нашого будинку прилетіло і його розвалило.  В гараж прилетіло, задній куток дому полетів - це було місяць назад. Зараз - ні вікон, ні дверей. 

Я вже не знаю, що від будинку залишилось. Магазин вони відразу вирвали, в ательє двері виривали. Теща залишилась в селі, вона живе біля газового господарства. 

Вороги БТРом вирвали двері в магазині, бо не могли потрапити. Там камери постріляли, ательє зламали і вивезли все: ксерокс, ноутбук робочий. Мою електробритву забрали, а підстанцію до неї залишили, бо не зрозуміли, що це до неї. У місцевій пивній вони дівчат ґвалтували, бо там дивани стояли. 

Ми сиділи до останнього всі, мало хто зреагував. Нас влада заспокоїла, і ми повірили владі. 

Зараз ми в Кривому Розі. Люди дуже нас добре прийняли. Мій товариш, який одразу мобілізувався, дав нам квартиру безкоштовно, платимо тільки за комуналку. Ми приїхали з дев'ятирічною донькою, і 29 числа у нас іще одна дитина народилась. У мене зі здоров’ям погано - інвалідність третьої групи. Пішов у військкомат, але мене не беруть. 

Товариш поки не виганяє, то ми живемо. В місті дуже багато фондів, організацій, які допомагають. Багато хто допомагає продуктами. Сусіди в нас тут люди хороші. Дитина в школу онлайн ходить. Дуже тяжко переживає ці вибухи. Коли сирена, тікає в під’їзд. Для неї дуже великий страх був, коли прилетіло в центр, ракета ще стирчала, і ми проїжджали біля неї. Вона дуже злякалась і дуже перенесла це тяжко. Зараз сусід стукне – і вона відразу біжить. Хтось стукне – і вона вже боїться. 

Зараз теща там знаходиться. Не випускають, а люди чекають, що їх звільнять наші ЗСУ. В село «руський мір» нічого хорошого не приніс. Це маніяки і ґвалтівники. Зі зброєю ходили, як бандити.