Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Валентина Петрівна

«Як тільки чую постріли - так і чекаю найгіршого»

переглядів: 505

Коли у нас почалися обстріли, було так страшно, що ми ховалися в підвалах, дітей ховали. Снаряди били по всьому, не розбиралися. У нас довго води не було, світло іноді пропадало. І зараз чутно, як десь стріляють, а душа-то вже не на місці. Так і чекаєш гіршого. У мене тиск так піднімається, що сил немає в магазин сходити.

Як тільки чую постріли - так і чекаю найгіршого

Ця війна все життя перевернула. Моя сестра не може поїхати до свого сина в Донецьк, навіть до невістки на похорон не пустили. Дочка не може знайти роботу, тому що у нас її не стало.

Я мрію про те ж, про що всі українці мріють. Щоб припинилася війна і дали всім нормально жити, щоб можна було працювати в Україні, а не за кордоном.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Новгородське (нині Нью-Йорк) 2014 2015 2021 Текст Історії мирних жінки пенсіонери психологічні травми обстріли втрата роботи безпека та життєзабезпечення вода робота літні люди (60+) розлука з близькими
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій