У перший день війни у мене на руках була 90-річна мама. Ми бачили, як танки йшли по нашій вулиці, як стріляти почали. Мама ходила на ходунках. На балкон боялася виходити і мене не випускала. Коли я збиралася на ринок, вона криком кричала: «Не йди!»

Коли мама померла, мені треба було йти до церкви повз танки. Я пробігла там із завмиранням серця, адже так страшно поруч з ними проходити.

Часом у нас не було то води, то світла, але ми все пережили. Дуже погано було і важко. Велику роль для нас тоді зіграла гуманітарна допомога Ріната Ахметова. Я отримувала на себе і на маму.

Я мрію про той час, коли війна закінчиться і багато стане на свої місця, діти зможуть приїжджати до батьків. Хочеться хоч на старості років побачити своїх дітей і онуків.